Вступ

За даними ВООЗ поширення імунодефіцитів і алергічних захворювань збільшується у всьому світі. Кількість хворих з виявленими первинними генетично детермінованими імунодефіцитами складає близько 1% населення, набутими – до 20%; від 30 до 38% населення України має порушення імунної системи. Прогнозується, що в 2015 році 40% дорослого населення Європи буде страждати алергією.

Впровадження в практичну медицину сучасних клінікo-діагностичних тестів оцінки функціонування системи імунного гомеостазу людини, бурхливе зрoстання об'єму даних про провідну роль імунної системи в патогенезі виникнення й розвитку багатьох гострих та хронічних захворювань обґрунтовують необхідність розробки нових засобів і методів, які сприяють відновленню імунних порушень. З'явився новий напрям сучасної медицини – імунореабілітація, що враховує взаємозв'язок між імунною і іншими системами організму (нервовою, ендокринною, дихальною, серцево-судинною). У це поняття вкладається не лише відновлення порушених ланок імуннной системи, але і одужання хворого при гострому перебігу захворювання або досягнення стійкої ремісії при хронічній патології.

В даний час серед великої кількості імунореабілітаційних заходів (як медикаментозних, так і немедикаментозних) широко застосовуються імуномодулятори різних видів, що впливають на окремі ланки імунітету. До них відносяться бактерійні препарати, препарати тимуса, кісткового мозку, синтезовані аналоги природних імуномодуляторів і біологічно активних субстанцій (рекомбинантні інтерферони, індуктори інтерфероногенезу і ін.).

У зв'язку з цим особливо актуальною є розрoбка імунореабілітаційних комплексів з урахуванням патогенетичних особливостей, активності захворювання, ступеню функціональних ускладнень. При цьому важливо враховувати, щоб розроблений і застосований імунореабілітаційний комплекс не перевищував адаптаційних можливостей організму, особливо у дітей.

Останнім часом встановлено, що на функціонування імунної системи впливає нераціональне харчування. За даними ВООЗ недостатність харчування – найпоширеніша причина імунної недостатності серед населення.

В умовах економічної та екологічної нестабільності при наявності соматичної патології створюється патологічне порочне коло, при якому рецидивуючий перебіг захворювання погіршує функціональний стан організму, в тому числі імунної системи, порушує метаболічні та обмінні процеси в організмі.

На сьогодні доведено здатність ряду нутрієнтів суттєво впливати на стан імунної системи, що лягло в основу нового напрямку в нутриційній підтримці та імуномодуляції , яке отримало назву «immunonutrition», або «імунне харчування».

Одним із таких продуктів є так звані ендогенні імуномодулятори. До таких природних імуномодуляторів (нутріцевтиків) відносять Трансфер Фактори, які виробляються компанією «4Life Research» (США) і є гіпоалергенним продуктом, отриманим із молозива коров’ячого молока.

Завдяки сучасним біотехнологіям виробництва вони повністю очищені від казеїну, лактоглобулінів та інших природних білкових молекул і містить цитокінні фракції, які ідентичні лейкоцитарним цитокінам.

За останніх 10 років в різних клініках Росії, України проведені дослідження показали високу клінікoімунологічну ефективність трансфер факторів в комплексі імунореабілітації у хворих, які вимагають імунокорекції, а головне, у здорових людей в якості профілактики виникнення імунних порушень організму.

Як відзначає академік РАМН А.А.Воробйов, перевага ТФ перед іншими імуномодуляторами в тому, що він володіє широким спектром дії, абсолютно безпечний і нешкідливий, застосовується перорально, не має протипоказань до вживання, не викликає побічних дій, що особливо важливо для дітей.

Досвід застосування трансфер факторів в Україні в Державній Установі «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України» і на кафедрах Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця (м. Київ) показав їх високу ефективність у дітей з респіраторною і алергічною патологією та у жінок з хронічними запальними захворюваннями статевих органів.

У даних методичних рекомендаціях аналізуються результати цих досліджень і обговорюються питання і перспективи використання трансфер факторів в педіатричній практиці (у здорових дітей та з алергічною і респіраторною патологією) та в комплексі лікування жінок із хронічними запальними захворюваннями статевих органів. Пропонуються схеми імунореабілітації при даних патологічних станах.

Методичні рекомендації розроблені згідно фрагментів науково-дослідних робіт Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України»: «Розробка диференційованих комплексів специфічної та неспецифічної імунотерапії бронхіальної астми в дітей» (№ держреєстрації 01.U000057); «Проведення наукового дослідження щодо впровaдження сучасних медичних технологій з доведеною ефективністю в сфері репродуктивного здоров’я та їх медико-соціального впливу» (№ держреєстрації 01.08 U000772); «Дослідження стану репродуктивного здоров’я жінок, що перенесли хронічні запальні захворювання статевих органів та ризики розвитку у них перинатальних порушень» (№ держреєстрації 01.11 U002055).

Методичні рекомендації призначаються для лікарів-педіатрів, дитячих пульмонологів, алергологів, гінекологів, лікарів загальної практики – сімейної медицини і видаються вперше в Україні на українській і російській мовах.

1. МEДИКО-БІОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ТРАНСФЕР ФАКТОРІВ В КОМПЛЕКСІ ІМУНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ

Впровадження в клінічну практику імунотропних препаратів відкрило небувалі перспективи в боротьбі з онкологічними, аутоіммунними захворюваннями, імунодефіцитними станами і іншою імунозалежною патологією.

Особливо хочеться відзначити, що будь-які нові знання, отримані в області фундаментальної імунології, негайно впроваджуються в практичну охорони здоров'я, чи це лабораторна діагностика або лікувальні препарати (досить пригадати розробку технології виробництва моноклональних антитіл). До теперішнього часу створені і продовжують розроблятися багаточисельні імунотропні препарати (імуномодулятори). Особливе місце серед них займають т.з. трансфер фактoри (від слова трансфер – перенесення), ефективність яких показана при різноманітних захворюваннях. Історія створення трансфер-факторів (ТФ) як лікувально-профілактичних засобів складається з двох напрямів:

1. Створення фармпрепаратів ТФ, отриманих з лейкоцитів, що мають специфічність до певного антигена, і що вводяться в організм реципієнта за допомогою ін'єкцій (т.з. лейкоцитарні специфічні для антигена трансфер фактори).

2. Створення ТФ як нутрицевтиків з молозива великої рогатої худоби і жовтка курей, що мають інтегрально-регуляторну дію на імунну систему, і вводяться в організм реципієнта per os.

1.1 Створення лейкоцитарних антиген-специфічних трансфер факторів

Якщо імунна система володіє пам'яттю, чи можна її, цю пам'ять, перенести в інший організм? Виходячи з цих припущень, вперше Л. Дейч в лабораторії І.І.Мечникова (1899) показав, що клітинний імунітет (пам'ять) можна перенести від імунізованих тварин до інтактних за допомогою лізатів, отриманих з сенсибілізованих до конкретного антигена клітин крові. Надалі Lawrence H.S. (1955) описав лейкоцитарний діалізуючий екстракт (DLE), який був здатний специфічно переносити стан гіперчутливості сповільненого типа до субстанції М стрептокока і туберкуліну від імунного донора до неімунного реципієнта. Термін трансфер фактор (фактор – перенесення) вперше ввів Lawrence, який вважав, що в DLE (діалізованому лейкоцитарному екстракті) міститься щось (трансфер фактор), за допомогою чого можна перенести в інший організм імунну пам'ять про конкретний антиген. У подальшому, ним було також показано, що ТФ не мають видової специфічності, а їх молекулярна маса лежить в межах 3500-10000 Da.

За даними Fudenberg H. et al. (1994) діалізований лейкоцитарний екстракт (DLE) містить до 200 речовин (тимозин, серотонін, гістамін, брадикінін, аскорбат, простагландини, гіпоксантин, нікoтинамід і ін.). Певна частина DLE володіє ад'ювантними властивостями (антиген-неспецифічний імуностимулюючий ефект). Частина DLE володіє імуносупресивним ефектом.

Інші автори також виявили, що у складі ТФ (DLE) містяться два антигенспецифічних компоненти – індукторний/хелперний і супресорний (Holzman R.S. et al., 1983; Lawrence H.S., Borkowsky W., 1996.; Ю.А.Гріневіч і співавт., 2008).

Індукторний і супресорний компоненти ТФ володіли здатністю зв'язуватися із специфічним антигеном (Lawrence, 1983; Kirkpatrick, 1988).

На думку H.Fudenberg, H.L.Fudenberg (1989) для будь-якого антигена має бути свій специфічний ТФ.

D.C.Dumonde (1999) вважає, що активний чинник ТФ – низькомолекулярні антигенспецифічні цитокіни Т-клітинного походження. Вони здатні переносити антигенспецифічну імунореактивность від імунного донора до неімунного реципієнта. Дoведено, що ТФ, залежно від конкретних умов в організмі конкретного реципієнта, можуть надавати регуляторний ефект.

У експерименті за допомогою аффінної імуносорбції на твердофазних специфічних антигенах виділені і охарактеризовані препарати ТФ; їх властивості в узагальненому вигляді представлені в таблиці. 1.

Таблиця 1 – Загальна характеристика ТФ (Ch. H. Kirkpatrik, 2000; А.Н.Мац і співавт., 2008).

Як видно з таблиці, ТФ мають здатність прямо зв'язуватися з нативним антигеном, надаючи в подальшому допоміжний ефект при скріпленні комплексу антиген + ТФ з антитілом. Важлива для розуміння механізму дії ТФ їх властивість адсорбуватися на Т-хелперах 1 типу, а також на моноцитах/макрофагах і гранулоцитах, викликаючи їх подальшу активацію.

В даний час існує декілька гіпотез відносно механізму дії лейкоцитарних специфічних ТФ, які доповнюють один одного.

Механізми, за допомогою яких діють специфічні ТФ:

• 1. Є фрагментами рецепторів, що розпізнають антиген (H.Fudenberg, 1993);
• 2. Підсилюють експресію рецептора ІЛ-2 (Gotlieb A.A., 1991);
• 3. Підвищують продукцію ІНФ (Ch.H. Kirkpatrick, 1993);
• 4. Підвищують рівень Са+2 в клітині, активуючи кальцинейрин (Fadeenko N.P. et al., 1999);
• 5. Зв'язуються з мембраною лімфоцитів, роблячи їх пасивно АГ-специфічними (Ch.H. Kirkpatrick, 1993);
• 6. Зв'язуються з АГ, допомагаючи в його розпізнаванні (Ch.H. Kirkpatrick, 1992);
• 7. Є цитокінами (або їх фрагментами) Т-клітинного походження, беручи участь в регуляції імунної відповіді (D.C.Dumonde, 1999);
• 8. Підвищують кількість стовбурових клітин в селезінці (V.Kofranek et al., 1989).

Розмірковуючи про ТФ і його дію, приведемо вислів H.Fudenberg, G.Pizza (1993), який на наш погляд повністю відповідає дійсності і пояснює різносторонні механізми дії ТФ: «Міріади пептидів, присутніх в ТФ (DLE), відповідають сумі імунного дoсвіду конкретного індивідуума. ТФ є інструментами імунної системи».

Багаточисельні дослідження довели, що ТФ, отримані від людини або тварин не мають видової специфічності і володіють ефективністю при їх перехресному введенні, навіть від нижчого виду тварин вищому. Вважають, що ТФ, будучи пептидами з низькою молекулярною масою, є тими консервативними структурами в рамках імунної системи, які відібрала протягом мільйонів років природа для реалізації імунних захисних реакцій (J.M.Dwyer, 1996).

До теперішнього часу в різних країнах ТФ зареєстровані під різними назвами у вигляді фармпрепаратов, отриманих з лейкоцитів: «Immodin» (Чехія), «RCTF» (Японія), «Transfer Factor» (Франція, Німеччина, Швейцарія), «Imreg-1» і «ISS» (США), «Aффінолейкин» (Росія). Всі вони використовуються при різних патологічних процесах з порушенням клітинних механізмів імунного запалення (Espinosa Padilla S.E. et al., Ch.H. Kirkpatrick, 2000, 2009; Berron-Perez R. et al., 2007).

Таким чином, дослідження перших 3-4 десятиріч, присвячених лейкоцитарним антигенспецифічним трансфер-факторам, створили міцну науково-методичну базу для розробки пероральних нутріцевтиків трансфер-факторів.

1.2 Створення трансфер факторів як нутрицевтиків

Переходячи до ТФ нутрицевтиків нагадаємо, що потрапляння їжі в організм - одна з найважливіших умов для підтримки життя.

Молозиво і жовток птахів є першим харчовим продуктом (нутрієнтом), що включає величезну кількість інструктивних і живильних компонентів, відібраних природою за мільйони років еволюції.

У 1973 році J.A. Mohr вперше повідомив про успішне перенесення (індукції) клітинної гіперчутливості від донора до реципієнта при вживанні молозива per os і передбачив, що це може бути обумовлено ТФ.

Спочатку це викликало сумнів, оскільки вважали, що пептиди ТФ руйнуються в шлунково-кишковому тракті. Проте, після того, як Jeter W.S. et al (1979) показали, що ТФ, введений добровольцям per os, ефективно індукував у них сповільнену гіперчутливість до туберкуліну і кокцидіоидину, сумніви розсіялися. В даний час описують декілька механізмів, за допомогою яких ТФ проникає в організм і діє:

I. Перш за все молекула ТФ, будучи поліпептидом (44 амінокислотних залишки), розщеплюється на дрібніші функціонально активні пептиди (пептидолиз). Частина пептидів (2-3 амінокислотних залишки), що утворилися, проникають через міжепітеліальні щілини, інша частина зв'язується з рецепторами лімфоїдних і епітеліальних клітин кишківника та захоплюється відростками дендритних клітин.

II. Серед традиційних клітин епітелію тонкого кишечника є т.з. М-клітини. Вони мають здатність до піноцитозу і подальшої транслокації захопленого в просвіті кишківника матеріалу у власну «кишеню», де присутні клітини імунної системи – дендритні клітини, макрофаги, які розпізнають доставлений матеріал і подають організму відповідний сигнал.

На думку H.Fudenberg (1994) потенціал в лікуванні людських захворювань ТФ, виділеними з коров'ячого молозива, фантастичний.

Сьогoдні відомо, що особливо молoзиво, а услід за ним і материнське молоко - це своєрідний коктейль інструктивних речовин, які дають перший поштовх і далі допомагають правильно дозрівати імунній системі народженого організму. Більше того, ці ж речовини в перші місяці життя несуть замісну функцію. За даними різних авторів (R. Garofalo (2010), Brandtzaeg (2010), Lonnerdal Bo (2010)) в молозиві містяться: sIgA; IgA, IgM, IgG; лізоцим; лактоферин; Т-лімфоцити, в основному Т-хелпери; В-лімфоцити: дендритні клітки; гормони; цитокіни (ІЛ-6, TGF?, ІЛ-8, ІЛ-10, ГМКСФ і ін.).

Підсумовуючи, можна сказати, що сьогодні до основних функцій молозива і грудного молока відносяться:

• 1. Індукція дозрівання імунної системи і епітеліальних покривів.
• 2. Харчовий (трофічний) ефект.
• 3. Захист від зовнішніх і внутрішніх патогенів.
• 4. Підтримка антигенної постійності (гомеостазу) організму (інтегрально-регуляторна дія цитокінів і їх фрагментів).

У 1989 р. G.B.Wilson і G.B.Paddock запатентували метод виготовлення ТФ з молозива корів. Фірмою «4Life Research» (США) з використанням вказаної технології, а також власної патентованої технології виготовлення ТФ з жовтків яєць птахів, були створені і зареєстровані у вигляді дієтичних добавок ТФ, що отримали назву Трансфер Фактор, Трансфер Фактор Плюс і Трансфер Фактор Едвенсд. За даними розробника вони:

• - є концентратом природних пептидів, які отримують з молозива корів і жовтка яєць;
• - молекулярна маса – 1000-10000 дальтон. Довжина – 44 амінокислоти;
• - виробляються клітинами імунної системи і відносяться до цитокінів.

За період з 2000 по 2011 рр. в різних клініках Росії, України і Казахстану проведені дослідження, що показали високу клінікo-імунологічну ефективність продуктів лінії 4Life Трансфер Факторів (США) при лікуванні хворих різними захворюваннями.

Пoказано, що Трансфер Фактор Плюс викликав істотне поліпшення імунного статусу у СНІД-инфікoваних хворих (Н.В. Карбишева і співавт., 2003). Було доведено, що застосування Трансфер Фактору Плюс знижує резистентність до протитуберкульозних препаратів; надає протективний ефект при хіміотерапії раку; допомагає нівелювати наслідки гестаційного пієлонефриту; підсилює функцію природних кілерних клітин; покращує стан гуморальної і клітинної ланки імунітету при ерадикаційній терапії H.pylori; доведена висока ефективність при лікуванні псоріазу і атопічного дерматиту (М.В.Кисельовський, Е.О.Халтуріна, 2003; Д.В.Кипріанов, 2003; І.Г.Цой, А.М.Есенгельдієва, 2007; І.Г.Цой, Сактаганов М.І., 2007).

Згідно даних Д.В.Купріянова (2003) доведена ефективність застосування Трансфер Фактору Плюс при урогенітальному хламідіозі. Автор спостерігав дві групи хворих з урогенітальним хламідіозом. Однa з них отримувала 3 антибіотики, друга – один антибіотик в комплексі з Трансфер Фактор Плюс. Частота виникнення побічних ефектів в другій групі була набагато меншою при вищій ефективності.

В.А. Дадалі і співавт. (2002) вивчали ефективність вживання ТФ у хворих остеомієлітом в до- і післяопераційному періоді. За даними авторів, ТФ, будучи імуномодулятором, одночасно різносторонньо впливав на біохімічні механізми неспецифічної резистентності, включаючи систему вільно-радикального окислення, підвищував стійкість клітинних мембран, активність антиоксидантного захисту. Автори вважають, що ТФ володіє ширшим спектром дії на організм, ніж лише імунотропним, і може розглядатися як адаптоген. Отримані дані дозволяють говорити про можливість використання ТФ з метою профілактики і імунореабілітації в групах ризику і у хворих з хронічною бактеріальною і персистучою вірусною інфекцією.

Зниження вільно-радикального окислення ліпідів і підвищення стабільності цитомембран надає протекторну дію на епітеліальний покрив слизових оболонок, збільшуючи тим самим конкурентну адгезію на них фізіологічної мікрофлори і підсилюючи місцевий імунітет.

Обнадійливі результати отримані при використанні ТФ у хворих псоріазом і атопічним дерматитом (Головіна Е.В., 2003). Після призначення ТФ в комплексі з традиційною терапією вже через 7-10 днів значно зменшувалося свербіння, лущення і різко зменшилася кількість висипань на шкірі; при продовженні прийому препарату до 20 днів у всіх пацієнтів реєструвалася ремісія.

Іщейкин К.Е. в серії робіт (2008, 2008, 2009) опублікував результати дослідження раціональної імуномодулючої терапії у дітей, хворих атопічним дерматитом, з врахуванням сучасних поглядів на патогенетичні механізми розвитку дерматозу. Автор робить загальний висновок, що призначення комплексної терапії дітям, хворим атопічним дерматитом (IgE асоційований варіант) і дитячою екземою (не IgE асоційований варіант), у складі антигістамінного препарату еріус, імуномодулюючого засобу ТФ класичний і імуносупресивного засобу для місцевого використання елиделу, показало його ефективність (зникнення суб'єктивних відчуттів і регрес клінічних проявів) і привело до збільшення клінічної ремісії на 2-3 місяці.

За даними Добровольського М.А., Тюєвої Н.В. і співавт. (2008) вживання Трансфер Фактор Плюс в комплексі з хіміопроменевою терапією поширених форм раку шийки матки достовірно підвищує темпи і ступінь резорбції пухлини порівняно з традиційною променевою терапією.

Г.Н. Дранник і соавт. (2008) вивчали in vitro вплив ТФ Едвенсд на продукцію ІЛ-12 -15 і -18 мононуклеарними клітинами периферичної крові хворих з частими рецидивами герпесвірусної інфекції.

Автори виявили, що Трансфер Фактор Едвенсд володіє здатністю підсилювати продукцію ІЛ-12 -15, -18; вважають, що це пояснює його активуючий вплив на прик-клітини і Т-лімфоцити, описаний в багаточисельних публікаціях. На думку авторів, ТФ – перспективні препарати для імунореабілітації і імунопрофілактики.

Слід зазначити інформаційний лист, присвячений застосуванню ТФ для лікування і профілактики грипу і ГРВІ (Гарник Т.П. і співавт., інф. лист, Київ, 2009). Суть впровадження: можливість використання природних імуномодуляторів ТФ в комплексній терапії та профілактиці грипу та ГРВІ.

В.І. Донцов і В.Р. Крутько з Національного геронтологічного центру Російської Федерації висунули свою теорію старіння організму. Згідно їй, разом з організмом старіє і імунна система, що супроводжується:

• - прогресуючою атрофією тимуса і всієї лімфоїдної тканини з вікoм;
• - накопичення з вікoм субпопуляцій Т-лімфоцитів супресорів;
• - зниженням кількості і функціональної активності циркулюючих Т-лімфоцитів;
• - зниженням кількості і функціональної активності природних кілерів.

Згідно цієї теорії зниження функції імунної системи призводить до розвитку житєзагрожуючих захворювань. В даний час в т.з. антивікoвих (anti-age) програмах провідне місце займають імунотропні препарати, серед яких своїм потенціалом виділяються ТФ, особливо ТФ плюс.

За підсумками клінічних випробувань в Російській Федерації в 2004 році опублікoваний Методичний лист, в якому ТФ рекомендується застосовувати:

1. 1. При хронічних стресових ситуаціях.
2. 2. При перевтомі, підвищених фізичних навантаженнях.
3. 3. У програмах anti-age (профілактика старіння).
4. 4. Для профілактики імунодефіцитних станів.
5. 5. При дисрегуляції імунних процесів.

Біологічна дія ТФ:

• - модулює функції хелперних, кілерних і регуляторних Т-лімфоцитів;
• - викликає неспецифічну активацію макрофагів;
• - здійснює активізуючий вплив на прик-клітини (природні кілери);
• - сприяє завершеному фагоцитозу;
• - сприяє розпізнаванню антигенів макрофагами;
• - прискорює презентацію антигенів імунокомпетентним клітинам;
• - скорочує час вироблення антитіл;
• - підсилює місцевий імунітет за рахунок зниження вільно-радикального окислення ліпідів і підвищення стабільності цитомембран.

З урахуванням приведених вище даних, а також зважаючи, що ТФ для перорального вживання походять з натурального харчового продукту, вони можуть бути віднесені до розряду нутрицевтиків, а ще конкретніше, до імунонутріцевтиків. Сьогодні відомо, що адаптогенно-гомеостатичний потенціал цитокінів обумовлений їх здатністю об'єднувати у функціонально-єдину мережу імунну, нервову і ендокринну системи, а також епітеліальні і ендотеліальні покриви організму.

Ми привели історію створення і порівняння двох різновидів ТФ – фармпрепаратів і дієтичних добавок – нутрицевтиків – для того, щоб показати наукоємність, спадкоємність, перспективність і безпеку ТФ-нутріцевтікoв в програмах імунореабілітації і імунопрофілактики. Настав період проведення серйозних клінічних контрольованих досліджень для створення рекомендацій по застосуванню ТФ з зазначенням нозології, доз, схем і тривалості призначення.

Таким чином, використання ТФ відкриває нові перспективи модуляції локальних і загальних імунних реакцій при харчовій алергії, атопічних шкірних реакціях і при захворюваннях, в патогенезі яких провідне місце займають імуно-опосредковані механізми.

2. ЗАСТОСУВАННЯ ТРАНСФЕР ФАКТОРІВ ПРИ РЕСПІРАТОРНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ ДІТЕЙ

2.1 Трансфер Фактори в комплексі реабілітаційних заходів дітей, які часто хворіють на повторні гострі респіраторні захворювання

Висoкий рівень загальної захворюваності дитячого населення обумовлений наявністю контингенту дітей, які часто хворіють (ЧХД) на гострі респіраторні захворювання (ГРЗ).

Кількість дітей цієї групи по всіх вікoвих періодах в 2-2,5 рази більше, ніж групи дітей, що хворіють рідше, і складає за даними літератури 80-85%.

До цієї групи відносять дітей з функціональними відхиленнями з боку різних органів і систем, що хворіють ГРЗ чотири і більше разів на рік та не мають хронічних захворювань.

Респіраторні захворювання особливо характерні для дітей, які відвідують дитячі заклади – школи, дитсадки, що обумовлено особливостями епідеміологічного процесу, розповсюдженням контактів дитини, збільшенням психоемоційних навантажень, реакціями стресу, яким належить головне місце в адаптації дитини до нових умов виховання. Все це знижує резистентність дитячого організму і збільшує ризик повторних ГРЗ. Доведено, що 63,0% даного контингенту дітей відвідують дитячі установи перший рік.

Головну роль у формуванні групи дітей, які часто і тривало хворіють на респіраторні захворювання, відіграє не тільки інфекційний агент, але і ендогенні передумови – незрілість і неефективність імунних механізмів.

Впродовж певного часу після перенесеного ГРЗ зберігаються підстави для повторного захворювання і це обумовлено зниженням імунних реакцій захисту і сенсибілізацією дитячого організму. Відхилення в імунній системі організму майже завжди призводять не тільки до кількісних змін лімфоцитів, але і порушують їх функціональний стан. Порушення клітинного і гуморального імунітету, що виникають на початку ГРЗ, стійкі і не приходять в норму з клінічним одужанням. А у тих дітей, що повторно хворіють, в період між захворюваннями є виражені зміни імунного статусу, які свідчать про те, що із зникненням гострих явищ захворювання імунний гомеостаз відновлюється не відразу. Крім того, у дітей з незрілими захисно-пристосувними механізмами (з боку клітинного і/або гуморального імунітету, а також неспецифічних чинників захисту) утворюється порочний круг: антигенна стимуляція імунної системи приводить до напруги імунітету, до виснаження резервів, потім до розвитку вторинних імунодефіцитних станів, що сприяє рецидиву респіраторної патології і підвищенню захворюваності дітей.

Таким чином, високий рівень захворюваності, порушення імунітету і алергізація організму у дітей, які хворіють на повторні респіраторні захворювання, обумовлюють виділення їх в групу диспансерного спостереження і визначають актуальність питання їх імунореабілітації.

Серед великої кількості імунореабілітуючих заходів сучасна фармакологічна імунокорекція розглядається як основний компонент патогенетичної терапії рецидивуючих респіраторних інфекцій у дітей. Тoму імунокорегуючу терапію краще проводити в період ремісії хронічного захворювання, а також у здорових дітей з метою профілактики виникнення хронічних захворювань, що і об'єднує поняття імунореабілітації.

З метою вивчення впливу Трансфер Факторів на частоту ГРЗ у дітей нами було проведено клінічне і імунологічне обстеження 50 дітей вікoм від 5 до 14 років, які часто хворіли на гострі респіраторні інфекції. На першому етапі дослідження проведено вивчення індивідуальної чутливості лімфоцитів до ТФ in vitro у 33 часто хворіючих дітей. Індивідуальна чутливість імуноцитів до ТФ in vitro визначали за розробленим Н.Г.Бичковою «Способом визначення індивідуальної чутливості лімфоцитів до імуномодуляторів» (А.с. №1064952).

Трансфер Фактор (класичний) призначався 30 дітям вікoм від 5 до 14 років при виникненні ГРЗ і далі прийом продовжувався в періоді реконвалесценції з метою профілактики подальших повторних ГРЗ. У гострому періоді діти отримували загальноприйняту терапію (за показаннями антибактеріальні, жарознижуючі і антигістамінні препарати, вітаміни). ТФ призначався дітям від 5 до10 років - по 1 капсулі 2 рази на день, дітям старше 10 років - по 1 капсулі 3 рази на день курсами по 5 днів з п'ятиденною перервою між прийомами (всього - 4-5 курсів). Контрольну групу склали 20 часто хворіючих дітей. До неї увійшли діти, лікування яких проводилося по вищезазначеній стандартній схемі з використанням рослинних адаптогенів для попередження повторних ГРЗ.

Імунологічне обстеження включало: визначення вмісту сироваткових імуноглобулінів А, G, M, кількості імунокомпетентних клітин (CD3+, CD4+, CD22+, CD8+, CD16+), вивчення функціональної активності лімфоцитів (РБТЛ із ФГА) і активності неспецифічних чинників захисту (фагоцитоз) за загальновизнаними методиками.

При зіставленні показників індивідуальної чутливості лімфоцитів in vitro з показниками імунограми за допомогою кореляційного аналізу ми виявили наступну закономірність.

Індивідуальна чутливість лімфоцитів до ТФ статистично достовірно негативно корелювала з відносною кількістю CD16+ лімфоцитів (Т-кілери) в периферичній крові. Цей факт може бути oдним з додаткових критеріїв для використання ТФ. Можливо, підвищення чутливості Т-лімфоцитів до ТФ до певної міри компенсує зниження відносної кількості клітин-кілерів.

Показаннями до призначення ТФ групі ЧХД була середня і середньо-висока чутливість in vitro (25-96%) до ТФ, внаслідок чого ТФ був призначений 30 пацієнтам.

Як показали наші клінічні спостереження під впливом терапії з використанням ТФ у 26 (86,0%) дітей основної групи спостерігався виражений позитивний клінічний ефект. У пацієнтів зменшилися симптоми інтоксикації, покращився загальний стан. Перебіг ГРЗ був без ускладнень. Впродовж першого - третього місяця спостерігалося зменшення в об'ємі піднебінних мигдалин. Впродовж 4 - 6 місяців від початку лікування захворіло ГРЗ (легкого або середнього ступеню тяжкості, без ускладнень) 7 (26,9%) з 26 дітей, що спостерігалися за вищезазначений період.

Побічних дій і алергічних реакцій при використанні ТФ не було.

У дітей контрольної групи, яким проводилося загальноприйняте лікування, безпосередній клінічний ефект був аналогічний основній групі. Проте результати катамнестичного спостереження впродовж 6 місяців свідчили про наявність повторних ГРЗ. 13 (65%) дітей мали повторні респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів впродовж 4 - 6 місяців. У 3 (15%) дітей був зареєстрований гострий бронхіт.

В цілому, в динаміці спостереження за ЧХД основної і контрольної групи статистично достовірно рідше хворіли ГРЗ діти основної групи (c2=6,66; р<0,01).

Прoведені імунологічні дослідження в динаміці спостереженняу дітей основної (n=30) і контрольної (n=20) груп.

До лікування у всіх ЧХД спостерігалося помірне зниження відносного вмісту СD3+, СD4+, СD16+ лімфоцитів і тенденція до збільшення СD22+лімфоцитів.

При використанні ТФ відмічена деяка тенденція до підвищення рівня СD3+, СD4+, але дані були не достовірні і не досягали рівня здорових дітей (норма - 54,5±0,6%, 35,1±0,5% відповідно). Проте, статистично достовірним (р<0,05) було збільшення кількості СD16+ лімфоцитів в основній групі. У дітей контрольної групи їх кількість підвищувалася, але не достовірно.

У ЧХД спостерігалося статистично достовірне (р<0,05) зниження в порівнянні із здоровими дітьми фагоцитарного індексу нейтрофільних гранулоцитів в периферичній крові в обох групах. Статистично не достовірна була тенденція до зниження показників РБТЛ із ФГА.

Спостерігалася позитивна динаміка фагоцитарного індексу у дітей основної групи в порівнянні з дітьми контрольної групи (р<0,05). Фагоцитарний індекс збільшився в середньому на 8,0% і перевищував показники у здорових дітей. Такі дані вказують на достатньо активний вплив ТФ на фагоцитоз.

Під впливом терапії функціональна активність лімфоцитів за даними тесту (РБТЛ із ФГА) трохи підвищилася в обох групах ЧХД. У основній групі середній показник РБТЛ із ФГА досягав показників норми у здорових дітей.

У ЧХД до початку лікування спостерігалися зміни в показниках гуморального імунітету. Достовірно були понижені рівні IgG и IgМ в обох вікoвих групах. Зміст IgA був вищий за норму у ЧХД у віці до 6 років і був зниженим у ЧХД старшої вікoвої групи.

У групі ЧХД 5-6 літнього віку, які отримували ТФ, спостерігалося помірне підвищення всіх класів імуноглобулінів, збільшувалося і перевищило норму вміст IgG в сироватці крові, а у дітей старшої вікoвої групи відбувалося незначне збільшення рівня IgG.

Нами додатково була оцінена частота ГРЗ у 21 дитини основної групи і 20 дітей з контрольної групи впродовж 10-12 місяців. 5 дітей з основної групи (вік 3-7 років), які захворіли ГРЗ повторно на протязі до 6 місяців спостереження, отримали повторний курс ТФ по 1 капсулі 2 рази на день. ТФ призначався курсами по 5 днів з п'ятиденною перервою між прийомами (всього - 4-5 курсів).

Катамнестичні дані протягом 10 - 12 місяців показали, що в основній групі дітей, які отримували ТФ, у тому числі і повторно, 14 (66,6%) перейшли в групу тих, що епізодично хворіють. У контрольній групі, таких дітей було 6 (30,0%), що було статистично достовірним (c2=7,04; р<0,01).

Отже, при використанні в комплексному лікуванні часто хворіючих дітей ТФ як нутріцевтика спостерігалася позитивна динаміка в клінічній картині захворювання. У пацієнтів з ГРЗ зменшувалися симптоми інтоксикації, поліпшувався загальний стан, ГРЗ протікали без ускладнень. Клінічна картина також характеризувалася статистично достовірним (c2=6,66; р<0,01) зменшенням кількості дітей з повторними ГРЗ за 4-6 місяців спостереження. Катамнестічні дослідження протягом 10 - 12 місяців показали, що в основній групі 66,6% дітей перейшли в групу тих, що епізодично хворіють (c2=7,04; р<0,01).

Таким чином, Трансфер Фактор (класичний) може бути рекомендований для використання в комплексі лікувально-реабілітаційних заходів часто хворіючим дітям з метою профілактики повторних ГРЗ.

2.2. Ефективність застосування Трансфер Фактора Плюс при рецидивуючому бронхіті

Серед контингенту дітей, які часто і тривало хворіють на респіраторні захворювання значну частину складають діти з рецидивуючим бронхітом.

Не дивлячись на те, що згідно МКБ Х перегляду реєструють лише 2 форми бронхіту (гострий, хронічний), в країнах СНД виділення рецидивуючого бронхіту як окремої нозологічної форми в дитячому віці є загальновизнаним ще з 1981 р.

Аналіз чинників ризику, які сприяють виникненню рецидивуючого бронхіту показав, що респіраторним вірусам належить провідна роль в розвитку даної патології. Респіраторні віруси, порушуючи бар'єрні функції слизової оболонки дихальних шляхів, знижують місце